УДК 343.9 (477)

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ НАРКОЗЛОЧИННОСТІ В ГРУПАХ ПІДВИЩЕНОГО РИЗИКУ

Ступник Ярослав Валерійович
Ужгородський національний університет
кандидат юридичних наук

Аннотация
Проанализировано современное состояние наркопреступности в Украине, определены основные тенденции ее развития. Охарактеризовано практику противодействия наркопреступности в отдельных социально-этнических группах. Очерчены проблемные вопросы определения потенциальных преступников по расово-этническим признакам и на этой основе сформулированы рекомендации, направленные на совершенствование правовых основ и практики криминологического воздействия на наркопреступность.
Stupnik Yaroslav ValerIyovich
Uzhgorod National University
Candidate of Juridical Science (PhD)

Abstract
The current state of drug-related crime in Ukraine, identifies the main trends of its development. Described the practice of anti-drug crime in certain socio-ethnic groups. Outlines the problem issues to identify potential criminals by race-ethnicity, and on that basis, formulate recommendations aimed at improving the legal framework and practice of criminological impact on drug crime.

Библиографическая ссылка на статью:
Ступник Я.В. Деякі проблеми протидії наркозлочинності в групах підвищеного ризику // Политика, государство и право. 2012. № 2 [Электронный ресурс]. URL: http://politika.snauka.ru/2012/02/132 (дата обращения: 29.09.2017).

Просмотреть статью на английском языке

Анотація. Проаналізовано сучасний стан наркозлочинності в Україні, визначено основні тенденції її розвитку. Охарактеризовано практику протидії наркозлочинності в окремих соціально-етнічних групах. Окреслено проблемні питаннявизначення потенційних злочинців за расово-етнічними ознаками і на цій основі сформульовано рекомендації, спрямовані на удосконалення правових засад і практики кримінологічного впливу на наркозлочинність.

Проблема протидії наркозлочинності є однією з найгостріших соціальних і правових проблем України кінця XX – початку XXІ століття. За даними кримінальної статистики, питома вага наркозлочинів протягом останніх п’яти років коливається у межах 13,4−15,4% від загальної кількості злочинів. Загалом в Україні у 2010 р. – кожний 6-й злочин був пов’язаний із наркотиками (15,8%). Органами внутрішніх справ зареєстровано 14,6 тис. злочинів, вчинених наркоманами, та зареєстровано 174110 споживачів наркотиків. А за результатами досліджень Українського медичного та моніторингового центру з алкоголю та наркотиків Міністерства охорони здоров’я України, наркотики вживають від 324 тис. до 424,7 тис. осіб.

Власне кажучи, мова йде про загрозу генофонду нації і національній безпеці України.

При всій очевидній небезпеці й важливості даної проблеми сьогодні ніхто з фахівців не може назвати точні дані про рівень наркотизації населення, уявити  масштаб поширення захворювань і визначити параметри, що характеризують наркоситуацію на території України. Результати досліджень особи споживачів і розповсюджувачів наркотиків, а також кількість вчинених наркозлочинів, отримані фахівцями в різних областях знань (соціології, медицині, психології, юриспруденції тощо), розходяться за багатьма показниками в десятки або навіть сотні разів. Нерідко наводяться цифри без урахування латентності, не завжди вони порівнюються по регіонам і відбивають лише приблизну картину дійсності.

Але майже всі дослідники одностайні в тому, що сформована ситуація з наркотиками є дуже серйозною, має тенденцію до подальшого погіршення, супроводжується активізацією багатьох інших негативних соціальних процесів у суспільстві.

Надзвичайно швидкими темпами протягом останніх п’яти років розвивається нелегальне виробництво наркотиків, практично не скорочуються кількість незаконних посівів наркомістких рослин. Відбувається інтенсивний витік у незаконний обіг лікарських наркотичних препаратів та їхніх прекурсорів. [1]

За даними відповідних розрахунків, вартість наркотиків, які перебували в обігу у 2009 році, перевищила 1,1 мільярдів гривень.

Незаконний обіг наркотичних засобів активно поповнюється за рахунок лікарських наркомістких препаратів і прекурсорів, частка яких, за деякими оцінками, на сьогоднішній день складає близько 15%.

Триває інтенсивна структурна перебудова нелегального обігу наркотиків: висококонцентровані і дорогі опій, кокаїн, героїн, амфетаміни та екстазі витісняють традиційні для України макову соломку, марихуану, гашиш. Наприклад, кількість вилучених амфетамінів з 2001 року зросла у 133 рази, кокаїну − в 23, героїну − у 8 разів.

Аналіз останніх змін у структурі вилучених правоохоронними органами наркотиків підтверджує також тенденцію поступового заміщення легких наркотичних засобів більш концентрованими і дорогими. Так, у порівнянні з 2001 роком спостерігається зниження загальної питомої ваги марихуани і соломи маку на 11,6 %, гашишу і опію – на 12,5%. При цьому питома вага кокаїну виросла на 30%, стимуляторів амфетаминового ряду – на 20%, героїну – на 10%.

Зазначена тенденція проявляється і у зміні вартісної структури вилучених наркотиків. Питома вага вартості синтетичних наркотиків збільшилась з 10,6 % у 2001 р. до 38,4 % у 2009 р. Якщо п’ять років тому основний дохід наркоділків формувався в результаті незаконного обігу опію, то тепер головну роль у формуванні доходів грають амфетаміни і кокаїн (36,2 % загальної вартості).

Наркомафія скористалася ідеальною ситуацією для початку своєї агресії, тому що Україна до тепер перебуває в стані затяжної і системної кризи, пов’язаної з постійним реформуванням основних галузей економіки, внутрішньої державної політики, що зачіпає всі сфери життєдіяльності громадянського суспільства. Населення змушене пристосовуватися, перебуваючи в стані тривалого стресу і підвищеної нервової напруги, від чергових реформ, які протягом останніх років нав’язують громадянам під псевдодемократичними і споживацькими гаслами.

Загострення криміногенної ситуації прямо пов’язано із завоюванням домінуючих позицій у незаконному обігу наркотиків організованими злочинними формуваннями, у тому числі сформованими по етнічному принципу. При цьому активність міжнародних наркоділків постійно зростає.

Аналіз стану наркозлочинності свідчить про продовження інтенсивного формування етнічних злочинних співтовариств, що характеризуються складною ієрархічною структурою, згуртованістю й особливим механізмом управління, невеликою чисельністю (40-50 чоловік), що прагнуть до самозахисту. У них інтенсивно розвиваються найбільш потужні й суспільно небезпечні злочинні об’єднання (співтовариства), що є різновидом професійної організованої злочинної діяльності, які за аналогією із закордонними кримінальними утвореннями треба з повною підставою розглядати як організовані формування наркобізнесу або наркоманії. [2]

Цим формуванням повністю властиві всі ознаки організованої злочинності: стабільна корислива діяльність, що має не тільки міжрегіональний, але й міжнародний характер; розгалужена і диференційована організаційно-управлінська структура з розподілом функцій (ролей); глибока конспірація; наявність власної розвідки; систем зовнішніх, у тому числі й корупційних зв’язків; прагнення до монопольного розподілу свого незалежного впливу і т.п. [3]

За свідченням фахівців із МВС, представники ромської національно-етнічної групи зайняли ланку дрібної, роздрібної наркоторгівлі безпосередньо на вулиці. Щонайменше 30% наркоринку прикривають собою саме роми. Тісні родинні й кланові відносини дали змогу так вибудувати схему збуту наркотиків, що вона практично невразлива до дій правоохоронних органів, особливо враховуючи рівень корупції в них. Панують сувора, залізна дисципліна та кругова порука. Зважаючи на те, що головним методом українського карного розшуку, за традицією ще з радянських часів, є вербування стукачів з числа злочинців, із ромами міліції боротися дуже важко. Адже поміж них, за свідченнями правоохоронців, майже неможливо знайти зрадників. Як через родоплемінний характер злочинних угруповань, так і через вельми суворі правила ромської «омерти», згідно з якими якщо з твоєї вини хтось зі співтовариства потрапив за ґрати, то саме на тобі лежатиме обов’язок годувати всіх родичів ув’язненого. Якщо ж ти відмовляєшся, тоді сувора кара, інколи навіть смерть. [4]

У суспільстві існує стереотип, згідно з яким роми – це лише дрібні злодюжки, кишенькові злодії, професійні жебраки, ворожки тощо. Однак циганська злочинність стає дедалі розгалуженішою, жорстокішою та різноспрямованою. Чимало їхніх родин замішані в наркобізнесі, торгівлі зброєю, людьми і перетворилися на справжні мафіозні клани.

Однак, говорити про криміналізацію геть усієї ромської народності не зовсім коректно, оскільки немає досліджень, які чітко вказували б, що, наприклад, 70% чи 90% представників ромської національності ведуть кримінальний спосіб життя. Незважаючи на стереотипи, значна кількість ромів є осілими. Згідно з дос­­лідженнями, не більше ніж 15% з них можна справді назвати кочівниками, і тут ідеться про конкретні, окремо взяті общини. Це аж ніяк не заперечує й того, що значна їхня частина в багатьох країнах, і в Україні зокрема, прекрасно займалася і займається сільським господарством або іншими суспільно корисними справами і не має нічого спільного з криміналітетом.

На наш погляд, головними причинами так званого «ромського синдрому» є важкі соціальні умови, у які з прадавніх часів був поставлений цей етнос, проблема працевлаштування, освіти, паспортного режиму, охорони здоровя й екології ромських поселень, а також створення негативного етнічного стереотипу, часто внаслідок некоректних публікацій у ЗМІ щодо ромів. І тому, перебуваючи у вкрай складному соціально-економічному становищі, роми змушені виживати, і звикли робити це всіма дозволеними й недозволеними способами. Недозволеними, на жаль, набагато частіше.

Однак, автоматичне сприйняття представників певних рас або національно-етнічних груп як більш схильних до злочинів є, на жаль, реальністю правоохоронних органів.

Етнічно-вибірковий підхід став особливо проблематичним наприкінці ХХ століття, коли почастішали випадки зловживань з боку правоохоронних органів. Вони мають місце щоразу, коли представники правоохоронних органів зупиняють, заарештовують, обшукують або допитують особу на тій підставі, що, на їх думку, ймовірність вчинення певних злочинів представниками расової або національної спільноти, до якої належить ця особа, є вищою за ймовірність вчинення аналогічних злочинів іншими представниками суспільства загалом. [6]

Непропорційне застосування сили щодо певних національних груп відбувається не тоді, коли расова належність або національне походження використовується як одна з ознак під час розшуку певного злочинця, а коли національні і навіть расові спільноти розглядаються як більш схильні до вчинення конкретних видів злочинів.

Етнічно-вибірковий підхід в процесі розслідування злочинів, зокрема пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, набуває різноманітних форм, до прикладу: зупинення перехожих або водіїв, зовнішність яких має певні расові ознаки; зневажливе ставлення з боку правоохоронних органів або залякування затриманих; застосування надмірної сили або тривале тримання представників певних меншин під вартою; посилена увага до певних злочинів або окремих районів міста, оскільки їхніх мешканців легше переслідувати тощо. Все це за своєю суттю є дискримінацією.

І тому проблема захисту прав та інтересів представників національних меншин полягає саме в тому, щоб зрозуміти й запобігти практиці визначення потенційного злочинця за расово-етнічними ознаками. У Франції громадські організації посилюють кампанію боротьби з цією практикою. В Європі прецедентне право Європейського суду з прав людини встановило: випадки, коли раса є виключним або вирішальним чинником для застосування правоохоронних заходів, — є проявом дискримінації.

В Україні, попри етнічну різноманітність (національні меншини становлять 22,2% населення) та зростання кількості мігрантів, на державному рівні досі не існує жодної програми підвищення рівня толерантності в суспільстві.

Етнічно-вибірковий підхід в механізмі протидії наркозлочинності  є як дискримінаційним, так і неефективним. Адже ставлення правоохоронних органів до певних груп суспільства ґрунтується не на доказах, а на упередженнях і стереотипах.

Однак не варто думати, що згадана практика є наслідком расистських настанов, нібито поширених серед працівників правоохоронних органів. Існує кілька чинників, що впливають на нерівномірність уваги органів поліції до представників расово-етнічних меншин. Зокрема, дискримінацію спричиняє і загальна соціальна нерівність расово-етнічних меншин, відмінності у використанні публічного простору (наприклад, переважне використання громадського транспорту деякими групами населення означає, що їх частіше можна побачити на залізничних вокзалах та автобусних станціях), перебільшення з боку засобів масової інформації, запальна риторика націоналістів про прямий зв’язок між певною національністю та злочинами тощо.

Крім того, що етнічно-вибірковий підхід порушує права і гідність цілої спільноти, він є ще й неефективним засобом охорони громадського порядку.

Адже віра громадян у панування закону є вирішальною для дотримання ними цих законів і правил. Чим більше меншини потерпають від органів, створених для охорони правопорядку, чим більше їм дають зрозуміти, що суспільство їм не довіряє і що вони є об’єктом суспільної зневаги, тим меншу мотивацію дотримуватися правил цього суспільства вони мають.

Очевидно, що від фрагментарних кроків у сфері протидії наркозлочинності треба переходити до наступальної і чіткої стратегії системних дій. У зв’язку із цим на перспективу потрібним є вирішення низки принципових завдань. По-перше, необхідно продовжити зміцнення нормативно-правової бази в цій сфері. На законодавчому рівні повинні бути чітко визначені компетенція і відповідальність кожної структури, що входить у єдину систему протидії наркозлочинності, що дозволить підвищити загальну координацію роботи, сконцентрувати зусилля держави і громадських організацій на дійсно значимих напрямках. По-друге, слід приділити належну увагу особливому напрямку ‒ профілактичній роботі в групах підвищеного ризику.

У цьому зв’язку вважаємо, що потрібне «держзамовлення» на підготовку розгорнутої державної програми зміцнення правопорядку і протидії злочинності, а на її основі – регіональних та галузевих програм. Зокрема, програма протидії наркозлочинності має стати основним документом по розробці, удосконаленню і коректуванню державної антинаркотичної політики, спрямована на координацію дій органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів і протидії їхньому незаконному обігу.


Библиографический список
  1. Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків за даними МВС України за 2002–2006 рр.: МВС України, Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків. – К., 2006. ‒ С. 13.
  2. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 207.
  3. Эминов В.Е. Концепция борьбы с организованной преступностью в России. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – С. 18
  4. Буткевич Б. Ромський синдром: українські цигани приречені на           кримінал. // «Тиждень», 1 листопада 2011. Постійне посилання:http://tyzhden.ua/Society/33394
  5. Романі Яг. Історія, культура, право.- К., 1998.- 136 с.
  6. Бойко Тодоров Національність і злочинність: штучний зв’язок // «Дзеркало тижня» №5, 13 лютого 2010.
  7. Смирнова І.В. Протидія наркобізнесу та наркоманії в Україні (кримінологічний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. ‒ К.: НАВСУ. ‒ 2004. ‒ № 3. ‒ С. 190-194.

References
  1. Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків за даними МВС України за 2002–2006 рр.: МВС України, Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків. – К., 2006. ‒ С. 13.
  2. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 207.
  3. Эминов В.Е. Концепция борьбы с организованной преступностью в России. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – С. 18
  4. Буткевич Б. Ромський синдром: українські цигани приречені на           кримінал. // «Тиждень», 1 листопада 2011. Постійне посилання:http://tyzhden.ua/Society/33394
  5. Романі Яг. Історія, культура, право.- К., 1998.- 136 с.
  6. Бойко Тодоров Національність і злочинність: штучний зв’язок // «Дзеркало тижня» №5, 13 лютого 2010.
  7. Смирнова І.В. Протидія наркобізнесу та наркоманії в Україні (кримінологічний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. ‒ К.: НАВСУ. ‒ 2004. ‒ № 3. ‒ С. 190-194.


Все статьи автора «Yarik7779»


© Если вы обнаружили нарушение авторских или смежных прав, пожалуйста, незамедлительно сообщите нам об этом по электронной почте или через форму обратной связи.

Связь с автором (комментарии/рецензии к статье)

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться, чтобы оставить комментарий.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться: