УДК 32

ПОСТКОМУНІСТИЧНИЙ НАПРЯМ АНТИТЕРОРИСТИЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ: СНД, ОДКБ, ШОС (БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР)

Глазов О.В.

Аннотация
Статья посвящена исследованию различных аспектов внешнеполитической деятельности Украины в сфере борьбы с международным терроризмом. Основное внимание уделено раскрытию международных механизмов по противодействию данного вида преступной деятельности с участием Украины на региональном уровне сотрудничества (посткоммунистический вектор).

Ключевые слова: , , , , , , , , , , , , , , , , , ,



Abstract
The article is devoted to research of various aspects of the foreign policy of Ukraine in the fight area against international terrorism. Focuses on the disclosure of international mechanisms to combat this type of crime with Ukraine’s participation on regional level of cooperation (postcommunist vector).

Библиографическая ссылка на статью:
Глазов О.В. Посткомуністичний напрям антитерористичного співробітництва України: СНД, ОДКБ, ШОС (безпековий вимір) // Политика, государство и право. 2013. № 1 [Электронный ресурс]. URL: https://politika.snauka.ru/2013/01/626 (дата обращения: 17.07.2023).

Стаття присвячена дослідженню різних аспектів зовнішньополітичної діяльності України у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Основну увагу приділено розкриттю міжнародних механізмів з протидії  даного виду злочинної діяльності за участю України на регіональному рівні співробітництва (посткомуністичний вектор).

Необхідно констатувати факт того, що в сучасному світі відбуваються кардинальні зміни в сфері забезпечення безпеки. Вона перестала розглядатись лише у військово-політичній площині. Формування порядку денного в цій сфері пов’язане з виникненням нових видів транснаціональних загроз безпеки, як на глобальному, так і регіональному рівнях. Найбільшою загрозою на сучасному етапі міждержавних відносин у сфері міжнародної безпеки постає проблема тероризму.

Міжнародний тероризм становить загрозу безпечного і стабільного розвитку глобалізованого світу. Великий збиток він наносить громадській, економічній, культурній безпеці, конституційному ладу і правовому порядку різних держав, їх національним інтересам. Даний феномен являється багатоаспектним, у високій мірі небезпечним і довгостроковим фактором розвитку сучасного суспільства, котрий впливає дестабілізуюче та ставить під загрозу дієвість державних та міждержавних механізмів безпеки.

На сьогоднішній день уряду будь-якої держави украй складно вживати заходів, ефективних для боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, не вдаючись до тієї або іншої форми міжнарод­ного співробітництва. Усі країни світу повинні усвідомлювати, що жодна з них не захищена від загрози транснаціональної злочинності.

Активна участь сучасної української держави у міжнародному житті, цілеспрямований зовнішньополітичний курс України на євроатлантичну інтеграцію, її послідовна позиція щодо міжнародного тероризму та участь в антитерористичних інтеграційних структурах на світовому, європейському та регіональному рівнях перетворюють питання формування антитерористичної політики на одне з першочергових завдань державного управління.

Важливість здійснення міжнародного спів­робітництва у галузі боротьби з міжнародним тероризмом для України потребує більш детального комплексного наукового дослідження окремих питань, пов’язаних із цією діяльністю. Деякі проблемні питання міжнародного співробітництва в боротьбі з тероризмом, у тому числі за участю України, дедалі частіше стають предметом обговорення в ЗМІ, в наукових колах, а також предме­том гострих дискусій. Саме це визначає актуальність даного наукового дослідження як у внутрішньо-територіальній, так і регіональній площині.

Механізм здійснення міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю висвітлюється в загальних працях з міжнародного права, у навчальних підручниках та посібниках. Дослідженнями окремих аспектів регіонального співробітництва та роботи їх механізмів у боротьбі з міжнародною злочинністю займаються такі науковці як, Є. Ляхов, Д. Ляхов, Н. Бардюжа, Ф. Солієв, В. Келехсаєв, Н. Рабчонок, Ю. Нікітіна, К. Кірсанов, В. Павловський, а серед вітчизняних науковців, котрі розглядають дану проблематику за участі нашої держави слід відмітити В. Антипенко, В. Крутова, В. Гуславського, В. Ященко тощо.

Зважаючи на доцільність даного наукового дослідження, у рамках статті зупинимося детальніше на розкритті міжнародних механізмів з протидії даного виду злочинності за участю нашої держави на регіональному рівні.

Практичне значення статті полягає в тому, що викладені положення та матеріали можуть бути використані в науково-дослідницькій сфері для подальших наукових досліджень з цієї проблематики, у науково-методичній сфері – з метою вдосконалення, розробки навчальних програм, підручників і навчально-методичних посібників, а також у практичній сфері – вивчення міжнародного досвіду антитерористичної діяльності на регіональному рівні розширюють дослідницьке поле для розробки і запровадження адекватної сьогоденню нормативно-правової бази антитерористичної діяльності. Зроблені в результаті дослідження висновки, можуть бути використані у роботі органів державної влади, відповідальних за здійснення антитерористичної діяльності, а також іншими зацікавленими державними структурами.

Розгляд проблеми функціонування регіональних антитерористичних структур для даної роботи потрібен насамперед з точки зору можливостей створення і застосування сил спеціальних операцій в цілях боротьби з тероризмом з над­національних позицій. Кожна з країн-учасниць подібних регіональних структур своїми зусиллями прагне доповнити діяльність антитерористичних організацій, до якої вона входить, задля їх ефективної протидії та вирішенню проблеми міжнародного тероризму.

Одним з показників реальності становлення мережі регіональних антитерористичних інституціональних систем є створення і діяльність Антитерористичного центру держав-учасниць Спів­дружності Незалежних Держав (АТЦ СНД). «Рішення про створення АТЦ СНД та затвердження Поло­ження про нього було підписане у Москві 21 червня 2000 року та у Мінську 1 грудня 2000 року одинадцятьма державами СНД (за винятком Туркменістану). Центр є постійно діючим спеціалізованим галузевим органом СНД і призначений для забезпечення координації взаємодії компетентних органів держав-учасниць СНД у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Загальне керівництво роботою Центру здійснює Рада керів­ників органів безпеки і спеціальних служб держав-учасниць СНД» [1, С. 96].

З точки зору взаємоприйнятності та співставності регіо­нальної з національними антитерористичними інституціональними системами важливим є те, що держа­ви-учасниці СНД визначають свої компетентні органи, які му­сять здійснювати офіційні контакти з Центром, та письмово повідомляють про це Центр. «Можливості найбільш гармонізованого співробітництва у цих умовах утворюються за наявністю національного координацій­ного органу, оскільки, боротьба з тероризмом знаходиться у правовому та організаційному полі діяльності досить широкого кола органів державної влади та громадянського суспільства. У цьому зв’язку, з урахуванням досвіду України, подібні координаційні органи утворюються в інших державах СНД (Білорусь, Казахстан, Вірменія, Молдова)» [2, С. 178].

Зокрема, Ж. II. Лаборд, начальник відділу боротьби з теро­ризмом Управління ООН з наркотиків і злочинності (м. Відень), ознайомившись з діяльністю АТЦ при СБ України та основами антитерористичного законодавства, запропонував вважати Ук­раїну «модельного державою» для СНД за станом організації боротьби з тероризмом [3, С. 64].

Якщо взяти до уваги структуру, функції та досвід роботи Антитерористичного центру при СБ України, то необхідно, як зазначає В. Ященко, «ставити акцент на централізуючу координаційну функцію компетент­ного органу, наділеного законними повноваженнями держави і суспільства у боротьбі з тероризмом. У про­веденні антитерористичних заходів не можна обмежуватись можливостями спецслужб та правоохоронних органів. Неза­лежно від національного чи міжнародного характеру, антитерористичні операції проводяться на території конкретних дер­жав і передбачають реагування усієї державної та суспільної інфраструктури» [4, C. 151].

Кожна із сторін поважає правовий стан учасників спільних антитерористичних заходів та забезпечує їм всю повноту громадянських прав у відповідності до загальновизнаних норм міжнародного права. У питаннях юрисдикції, пов’язаних з тимчасовим перебу­ванням спеціальних антитерористичних формувань на території сторони, що запрошує, сторони керуються наступними прин­ципами: при вчиненні правопорушення учасником спільного анти­терористичного заходу він несе відповідальність у відповідності до законодавства сторони, яку запрошено; кожна зі сторін зобов’язується здійснювати у відповідності до національного законодавства переслідування учасників спіль­них антитерористичних заходів, що входять до складу її спе­ціальних антитерористичних формувань та підозрюються (зви­нувачуються) у скоєні злочинів проти іншої сторони або сторін; при проведенні процесуальних дій, а також при наданні правової допомоги сторони керуються національним законодав­ством та взятими на себе міжнародними зобов’язаннями [5, C. 102].

Разом з тим, Російська Федерація, Україна, Азербайджан та Грузія підписали й прийняли Положення із застереженнями, які визначають національну юрисдикцію по відношенню до учасни­ків антитерористичних формувань, що направляються від своїх держав [6, C. 314].

Опрацьовано механізм прийняття рішення про проведення спільного антитерористичного заходу. Таке рішення приймається стороною, що запрошує за узгодженням із запро­шуваною стороною.

Особливої уваги заслуговує порядок проведення спільних антитерористичних заходів. Для безпосереднього управління спеціальними антитерористичними формуваннями стороною, що запрошує створюєть­ся орган управління і призначається його керівник. Структура органу управління, задачі та функції його підроз­ділів визначаються керівником органу управління в залежності від цілей проведення заходів. До складу керівництва органу управління включаються керівники спеціальних антитерори­стичних формувань, що беруть участь у спільних антитерористичних заходах, представники компетентних органів сторін-учасників і Центру.

Основними завданнями органу управління є: збір інформації про обстановку, її оцінка, узагальнення та аналіз, доведення до спеціальних антитерористичних формувань та інших підрозділів, що залучаються, підготовка пропозицій для прийняття рішення керівником органу управління; розробка плану проведення спільного антитерористичного заходу; організація підготовки та застосування сил, що залучають­ся, спеціальних засобів та матеріалів забезпечення, вжиття заходів з упередження можливих негативних наслідків; відпрацювання тактики ведення переговорів з особами, які є об’єктами проведення спільного антитерористичного заходу (за необхідністю); здійснення взаємодії з органами державної влади та місце­вого самоврядування; забезпечення проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій [7].

Механізм діяльності АТЦ СНД показав свою ефективність та життєздатність в ході практичної діяльності Антитерористичного центру СНД з організації міжнародних навчань «Юг – Антитеррор – 2001» [8], «Юг – Аптитеррор – 2002» [9], «Азов – Антитеррор – 2003» [10], «Запад – Антитерор – 2004» [11], «Каспій – Антитерор – 2005» [12], «Атом – Антитерор – 2006» [13], «Байконур – Антитеррор – 2007» [14], «Бастион – Антитеррор – 2008» [15], «Донбасс – Антитеррор – 2011» [16], «Дон – Антитеррор – 2012» [17], що відбулися на території Киргизстану, Казахстану, Таджикистану, Росії, України, Молдови та Вірменії. Вказані та інші заходи підтвердили також актуальність та виправданість створення АТЦ СНД як міжнародного регіонального антитерористичного координацій­ного органу.

Необхідно вважати, що набутий Україною досвід, під час проведень спільних навчань міжнародного рівня та участь у діяльності механізму даної регіональної антитерористичної структури, використовується для подальшого удосконалення державної антитерористичної системи і міжнародного співробітництва у цій сфері вцілому. Сьогодні з міжнародним тероризмом необхідно боротися комплексними методами – на системному, міжнародному рівні, в нашому випадку, це – регіональний рівень співробітництва. Нині стало цілком зрозуміло, що не тільки одна країна не може самотужки протистояти такому явищу, як тероризм, а й групи країн. Постала необхідність координації зусиль на рівні міжнародних організацій. Участь України в механізмі АТЦ СНД у цьому розумінні є ефективним шляхом боротьби з міжнародним тероризмом.

Не можна обійти увагою досить відому антитерористичну за своїм характером також «євразійську» регіональну організацію, якою є Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ), до якої спочатку увійшли Республіка Вірменія, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан і у подальшому приєдналися Азербайджанська Республіка, Грузія та Республіка Білорусь.

Договір було укладено 15 травня 1992 року. Для діяльності ОДКБ є очевидною зорієнтованість на структури СНД, зокрема, на Антитерористичний центр СНД з моменту його створення. На даний час у державах-членах ОДКБ завершені внутрішні процедури та ратифіковано Договір про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з тероризмом від 4 червня 1999 року, а також Протокол про затвердження Положення про порядок організації та проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць СНД. Таким чином, два основоположних антите­рористичних документа, прийнятих у рамках СНД, вступили в силу для держав-членів ОДКБ. З’явилась можливість правового опрацювання питання про використання колективних сил швидкого розгортання (КСШР) центральноазіатського регіону (ЦАР) ОДКБ у рамках антитерористичних заходів, що пла­нуються АТЦ СНД у даному регіоні [18, C. 71].

Колективні сили швидкого реагування створені для забез­печення колективної протидії загрозам національній, регіональ­ній та міжнародній безпеці (тероризму, незаконному обігу наркотиків та зброї, організованій національній злочинності). КСШР ЦАР є компонентом коаліційного (регіонального) угруповання військових сил Центрально-Азійського регіону і призначені для виконання задач із забезпечення воєнної безпеки держав-членів Організації договору про колективну безпеку, у тому числі для участі у відбитті зовнішньої воєнної агресії та проведенні спільних контртерористичних операцій. Основними задачами КСШР ЦАР у мирний час є: підтримання воєнного потенціалу на рівні, що забезпечує відбиття агресії локального масштабу; забезпечення оперативного розгортання коаліційних (ре­гіональних) угруповань військ; демонстрація готовності до рішучих дій зі стабілізації об­становки у регіоні [19, C. 56].

Задачі з припинення дій незаконних збройних формувань та дій груп міжнародних терористів КСШР здійснюють за узгод­женням із командуванням національних збройних сил держав-членів ОДКБ, як правило, у формі проведення загальновійсько­вих і спеціальних операцій за єдиним задумом і планом. Ефективність застосування КСШР забезпечується інтен­сивною діяльністю превентивного характеру, тобто: завчасною підготовкою та виділенням державами-членами ОДКБ до скла­ду КСШР узгодженої кількості сил і засобів; спільною підго­товкою до відповідного рівня управління, сил і засобів; організацією взаємодії між національними формуваннями (контингентами), а також з іншими силовими структурами; по­стійним і своєчасним матеріально-технічним забезпеченням дер­жавами своїх національних формувань (контингентів) [20, C. 57].

В основі рішення на оперативне розгортання та застосування колективних сил лежить принцип спільного, завчасного та бага­товаріантного планування. Рішення приймається Радою колек­тивної безпеки ОДКБ на прохання однієї або кількох держав Центрально-Азійського регіону.

Організаційно-штатна структура і склад КСШР, у тому числі і командування, визначається масштабом та характером задач, що покладаються на них при підготовці і проведенні спеціальних операцій у регіоні колективної безпеки. Командування КСШР організовує свою діяльність, керую­чись рішенням Ради колективної безпеки, Ради міністрів оборо­ни, Комітету начальників штабів збройних сил держав-членів ОДКБ та Положенням про орган Управління КСШР ЦАР. З прийняттям Радою колективної безпеки рішення на засто­сування колективних сил командування розгортається до повно­го штату у відповідності з встановленою організаційно-штатною структурою за рахунок входження до його складу оперативних груп посилення від міністерств оборони та, при необхідності, ін­ших силових міністерств та відомств, відповідних органів дер­жавної влади держав-членів ОДКБ ЦАР [21, C. 45].

До складу національних формувань (контингентів) колек­тивних сил на підставі відповідних протоколів виділені військові частини та підрозділи постійної готовності збройних сил, фор­мувань та органів, у яких передбачена військова служба, осна­щені високомобільною військовою технікою, такими, що сполу­чуються системами озброєння і зв’язку, а також підрозділи бойового, тилового та технічного забезпечення. Угруповання колективних сил у залежності від характеру загрози може мати різну структуру, склад і засоби підсилення, включаючи авіацію.

Слід також відмітити гнучку за задумом систему форму­вання управлінської та бойової складової КСШР, можливостей їх нарощування і змістовних змін у залежності від обстановки і завдань, що підлягають виконанню. В той же час, не можна залишити поза увагою певну завантаженість структури управління ланками, що потребують додатко­вих координаційних механізмів і розпорошують принцип єдиноначальності, який має особливе значення в умовах загроз з боку те­рористично-диверсійних формувань. На відміну від «чистого» воєнного протистояння такі дії супроводжуються скритністю, надходженням неповних, суперечливих даних про мету, чисельність, озброєність і місце перебування терористично-диверсійних груп, а також рівень їх небезпечності для держав-членів ОДКБ та регіону вцілому [22, C. 46].

У відповідності зі Статтею 8 Статуту ОДКБ «Держави-члени координують та об’єднують свої зусилля в боротьбі з міжнародним тероризмом та екстремізмом, незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, зброї, організованою транснаціональною злочинністю, нелегальною міграцією та іншими загрозами безпеці держав-членів [23].

Держави-члени здійснюють свою діяльність на цих напрямках, в тому числі у тісній співпраці з усіма зацікавленими державами та міжнародними міжурядовими організаціями. Розвивається нормативна база співробітництва. Прийняті угоди щодо підготовки кадрів для підрозділів, що здійснюють боротьбу з терористичними проявами, оснащення їх спеціальною технікою та засобами.

У ході навчальних спеціальних антитерористичних операцій відпрацьовуються колективні заходи з протидії силам тероризму та екстремізму. Ведеться робота по інформаційному забезпеченню діяльності антитерористичних структур держав-членів ОДКБ, визначається порядок і механізм інформаційної взаємодії. Узгоджено перелік організацій, визнаних терористичними та екстремістськими в державах-членах ОДКБ.
Консолідуються можливості взаємодії таких регіональних міжнародних структур як СНД, ШОС, ЄврАзЕС.

Показовими для нашої держави, являються такі спільні навчання країн-учасниць ОДКБ у боротьбі з міжнародним тероризмом як: «Рубеж – 2005» [24], «Нерушимое братство – 2012» [25], «Рубеж – 2012» [26].

З огляду викладеного матеріалу, необхідно зазначити те, що зважаючи на позаблоковий статус нашої держави, вагомість співпраці Україна – ОДКБ у антитерористичній сфері є очевидною з тієї точки зору, що наша держава, у якості спостерігача, може отримати якісно новий досвід у галузі протидії транснаціональної злочинності, виокремити для себе позитивні шляхи її попередження. Користь співпраці з ОДКБ, це, насамперед, вироблення нових європейських механізмів в досягненні консенсусу у виробленні спільних міжнародних шляхів подолання світової загрози, також для нашої країни це не тільки реформування армії, навчання кадрів, але і вихід на новий формат міждержавних відносин регіонального рівня.

Ще одним прикладом створення дієвої антитерористичної структури регіонального масштабу є Шанхайська організа­ція співробітництва (ШОС). ШОС була створена главами шести держав (Росії, Казахстану, Киргизстану, Китаю, Таджикистану та Узбекистану) на зустрічі у Шанхаї 15 червня 2001 року. Також було підписано Конвенцію про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом. На розвиток досягнутих домовленостей, та у порядку реа­лізації ст. 10 Конвенції 7 червня 2002 року у Санкт-Петербурзі главами держав-членів ШОС було підписано Декларацію глав дер­жав-членів ШОС, Хартія ШОС та Угода про регіональну антитерористичну структуру (РАТС). Місцем перебування РАТС спочатку було визначено Бішкек, а у подальшому Ташкент [27, С. 57].

РАТС є постійно діючим органом ШОС і призначена для сприяння, координації і взаємодії компетентних органів держав-членів ШОС у боротьбі з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом. У своїй діяльності РАТС керується документами і рішеннями, що стосуються боротьби з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом, прийнятими в рамках ШОС. РАТС взаємодіє з компетентними органами сторін, включаючи обмін інформацією, і готує відповідні матеріали за запитами інших органів ШОС.

Основними завданнями та функціями РАТС є: розробка пропозицій та рекомендацій щодо розвитку співпраці в боротьбі з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом для відповідних структур ШОС, а також на прохання Сторін; сприяння компетентним органам Сторін на прохання однієї із Сторін у боротьбі з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом, в тому числі відповідно до положень Конвенції;  збір та аналіз інформації, що надходить в РАТС від сторін, з питань боротьби з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом; формування банку даних РАТС; надання інформації за запитами компетентних органів сторін; сприяння у підготовці та проведенні антитерористичних командно-штабних та оперативно-тактичних навчань на прохання зацікавлених сторін; сприяння у підготовці та проведенні оперативно-розшукових та інших заходів по боротьбі з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом на прохання сторін; сприяння у здійсненні міжнародного розшуку осіб, які ймовірно вчинили діяння, зазначені в пункті 1 статті 1 Конвенції, з метою їх залучення до кримінальної відповідальності; участь у підготовці міжнародно-правових документів, котрі забезпечують питання боротьби з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом; сприяння у підготовці фахівців та інструкторів для антитерористичних підрозділів; участь у підготовці та проведенні науково-практичних конференцій, семінарів, сприяння в обміні досвідом з питань боротьби з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом; встановлення і підтримання робочих контактів з міжнародними організаціями, що займаються питаннями боротьби з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом [28, C. 130].

Згідно Угоди про РАТС, ця організація покликана сприяти ко­ординації і взаємодії компетентних органів сторін Угоди у бороть­бі з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом. При цьому держави-члени ШОС виявили рішучість у справі боротьби з тероризмом залишатися у правовому полі ООН, що являється важливим з точки зору створення глобальної антитерористичної мережі. За оцінкою відомого російського юриста-міжнародника Ю. М. Колосова, Угода, з одного боку, охоплює буквально всі мож­ливі дії у сфері боротьби з тероризмом, а з іншого – аж ніяк не обмежує суверенітет держав-членів [29, C. 63].

Органами РАТС є Рада та Виконавчий комітет. Рада працює на конституційній основі. Рішення Ради мають обов’язковий ха­рактер. Вони приймаються консенсусом. Виконком складається із Директора та потрібного персоналу. Робота Виконавчого комітету РАТС ШОС координаційно-організаційної спрямованості передусім полягає у сприянні коор­динації та взаємодії компетентних органів держав-членів ШОС у підготовці і проведенні розшуку осіб, що скоїли діяння, зазна­чені у Конвенції ШОС, з метою притягнення їх до кримінальної відповідальності. Розроблені та постійно коригуються перелік терористичних, екстремістських та сепаратистських організацій, що створюють загрозу безпеці держав-членів ШОС, список осіб, об’явлених правоохоронними органами держав-членів ШОС у міжнародний розшук за вчинення або за підозрою у вчи­ненні злочинів терористичного, екстремістського та сепара­тистського характеру.

Вживаються заходи із налагодження співпраці ШОС з між­народними організаціями, котрі мають зацікавленість щодо взаємодії з організацією. У грудні 2004 року ШОС отримала статус спостерігача у Генеральній Асамблеї ООН. У квітні 2005 року підписані меморандуми про взаємопорозуміння ШОС – АСЕАН та ШОС – СНД. На самміті 2005 року в Астані прийняті рішення про надання статусу спостерігачів при ШОС Індії, Ірану та Пакистану (раніше такий статус отримала Монголія). Відповідним чином це відкриває перспективи задіяння потенціалу держав Азії і світу вцілому у спільній боротьбі з тероризмом [30, C. 4].

Держави-члени ІІІОС констатували зміцнення взаємодії у боротьбі з тероризмом в рамках організації і мають намір підняти це співробітництво на якісно новий рівень, використовуючи можливість РАТС ІІІОС. При цьому підтверджується схильність до зміцнення центральної координаційної ролі ООН в організації міжнародної протидії терористичній загрозі, послідовному здійсненню Глобальної контртерористичної стратегії ООН.

Відпрацювання дієвості механізмів забезпечення безпеки держав-учасниць втілюється на практиці у вигляді антитерористичних навчань, прикладами яких є: участь делегації РАТС ШОС в Зборі керівного складу антитерористичних підрозділів органів безпеки і спеціальних служб держав-учасниць СНД «Донбас – Антитерор – 2011» [31], котрий відбувався на території нашої держави, а також у проведенні спільних антитерористичних навчаннь «Восток –  Антитеррор – 2012» [32] та «Мирная – миссия – 2012» [33].

Досвід діяльності даної організації та її механізмів протидії загрозі міжнародного тероризму являється вагомим для нашої країни. Помітною є ініціатива президента України В. Януковича про отримання Україною статусу спостерігача в ШОС, котра являється раціональною та обгрунтованою. ШОС є цілком реальною і успішною багатосторонньою структурою, основні цілі якої передбачають зміцнення стабільності і безпеки на широкому просторі, об’єднуючому держав-учасниць у боротьбі з тероризмом, сепаратизмом, екстремізмом, наркотрафіком тощо.

Аналіз сучасного тероризму, загроз, які від нього виходять, перспектив їх розвитку, стану антитерористичної правової бази дають можливість дійти висновку про те, що підвищення ефективності антитерористичної діяльності полягає в побудові системи запобігання тероризму як складному, багатоаспектному явищу, в тому числі шляхом утворення системи регулюючих дій уповноважених владних та інших інститутів громадянського суспільства, яка повинна стати одним із пріоритетних державних завдань національного, регіонального та глобального рівнів.

Розглянувши механізми роботи регіональних антитерористичних структур (посткомуністичного напрямку) та участі України в їх діяльності, автор приходить до наступного:

Задля подальшого удосконалення дієвості механізмів регіональних структур покликаних попереджувати міжнародний тероризм, необхідним вважається подальше формування та становлення основ державних політик держав-учасниць даних структур у галузі протидії тероризму, в тому числі вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавств в даній області, а також координація діяльності та організація взаємодії відповідних органів виконавчої влади в сфері протидії тероризму.

Важливими моментами являються: ведення моніторингу розвитку політичних, соціально-економічних та інших процесів у регіоні відповідальності, що впливають на обстановку в сфері протидії тероризму; розробка та контроль реалізації загальнодержавних заходів держав-учасниць, профілактика проявів тероризму, в тому числі щодо забезпечення захищеності потенційних об’єктів від терористичних нападів; організація контролю за виконанням відповідальними органами загальнообов’язкових вимог національного рівня (законодавства країн-учасниць), регіонального (Уставів та Положень Організацій) та глобального (Ведення діяльності антитерористичних структур у відповідності із загальноприйнятими Міжнародними Конвенціями та Положеннями) у сфері протидії міжнародного тероризму; оцінка ефективності роботи відповідальних органів (АТЦ СНД, КСШР ОДКБ, РАТС ШОС); організація, координація і забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації, пов’язані з проявами тероризму на території країн-учасниць, своєчасне інформування про кризові ситуації відповідальні органи і про вжиті заходи щодо їх локалізації; організація контролю операцій з грошовими коштами та іншим майном в цілях попередження фінансування тероризму тощо.

Для нашої держави перспективи участі в регіональних механізмах протидії міжнародної терористичної діяльності можуть розглядатись у наступному: участь України в організації та здійсненні міжнародного співробітництва, в тому числі у підготовці міжнародних договорів в області протидії міжнародному тероризму; визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок в інтересах протидії тероризму, а також участь в організації розробок і впровадження нових технологій, методів і засобів антитерористичної діяльності; здійснення спільних тренувань та навчань, семінарів, конференцій міжнародного рівнів; створення спільної інформаційно-моніторингової системи; вдосконалення механізму співпраці суб’єктів антитерористичної діяльності зі своєчасної та адекватної протидії можливим терористичним загрозам не тільки національного, але й регіонального рівнів.


Библиографический список
  1. Солиев Ф.Р. Международно-правовые формы сотрудничества государств-членов СНГ в борьбе с международным тероризмом / Ф.Р. Солиев // Право и государство: теория и практика. – 2010. №9 (57). – С. 95–98.
  2. Гуславський В. Співробітництво у правоохоронній сфері: Україна та Співдружність незалежних держав / В. Гуславський. – МВС України. Нац. ун-т внутр. справ; За заг. ред. О.М. Бандурки. – Х., 2005. – 364 с.
  3. Антипенко В.Ф. Институциональный механизм борьбы с терроризмом. Формирование правовой базы / В. Ф. Антипенко // Государство и право. – 2004. – №11. – С. 62–72.
  4. Ященко В.А. Механізми формування і реалізації державної політики протидії злочинності у сфері національної безпеки України: Науково-практичний посібник / В.А. Ященко, Ю.Р. Гавдю, О.В. Гамарник та ін. – К.: Євроатлантикінформ, 2006. – 266 с.
  5. Келехсаев В.И. Взаимодействие государств-участников СНГ в сфере борьбы с международным терроризмом / В.И. Келехсаев. – диссертация… кандидата политических наук по специальности: 23.00.04. – Москва, 2007. – 172 с.
  6. Крутов В.В. Правові основи боротьби з тероризмом: Збірник документів (станом на 30.03.2006 року) / В.В. Крутов та ін. – СБУ, Інститут оперативної діяльності та державної безпеки. – К.: СБ України, 2006. – 518 с.
  7. АТЦ СНГ. Координационная деятельность // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133.
  8. Совместное командно-штабное учение «Юг – Антитеррор – 2001» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/345.html.
  9. Совместное комплексное оперативно-тактическое учение «Юг –Антитеррор – 2002» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/346.html.
  10. Совместное тактико-специальное учение «Азов – Антитеррор – 2003» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/347.html.
  11. Совместное командно-штабное учение «Запад – Антитеррор – 2004» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/348.html.
  12. Совместное командно-штабное учение «Каспий – Антитеррор – 2005» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/349.html.
  13. Совместное оперативно-стратегическое командно-штабное учение «Атом – Антитеррор – 2006» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/350.html.
  14. Совместное антитеррористическое учение «Байконур – Антитеррор – 2007» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/351.html.
  15. Совместное оперативно-стратегическое командно-штабное учение «Бастион – Антитеррор – 2008» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/352.html.
  16. Совместное антитеррористическое учение «Донбасс – Антитеррор – 2011» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/377.html.
  17. Совместное антитеррористическое оперативно-стратегическое учение «Дон – Антитеррор – 2012» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cisatc.org/133/161/505.html.
  18. Аляев С.Д. ОДКБ – основа коллективной безопасности Евразии / С.Д. Аляев // Обозреватель. – 2007. – № 1. – С. 67–77.
  19. Рабчонок Н.К. Новые вызовы и угрозы безопасности государств-членов ОДКБ на национальном и коллективном уровнях / Н.К. Рабчонок. // Вестник научно-экспертного Совета Организации Договора о коллективной безопасности. – 2006. – № 1. – С. 53–59.
  20. Рабчонок Н.К. Новые вызовы и угрозы безопасности государств-членов ОДКБ на национальном и коллективном уровнях / Н.К. Рабчонок. // Вестник научно-экспертного Совета Организации Договора о коллективной безопасности. – 2006. – № 1. – С. 57.
  21. Бордюжа Н.Н. ОДКБ – эффективный инструмент противодействия современным вызовам и угрозам / Н.Н. Бордюжа // Международная жизнь. – 2007. – № 1/2. – С. 43–49.
  22. Бордюжа Н.Н. ОДКБ – эффективный инструмент противодействия современным вызовам и угрозам / Н.Н. Бордюжа // Международная жизнь. – 2007. – № 1/2. – С. 46.
  23. Устав Организации Договора о коллективной безопасности // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.odkb.gov.ru/start/index.htm.
  24. Cовместные командно-штабные учения «Рубеж – 2005» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.dkb.gov.ru/u/azy.htm.
  25. Cовместные командно-штабные учения «Нерушимое братство – 2012» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://topwar.ru/19742-ucheniya-nerushimoe-bratstvo-2012-eto-nachalo-koordinacii-deystviy-nacionalnyh-mirotvorcheskih-podrazdeleniy.html.
  26. Cовместные командно-штабные учения «Рубеж – 2012» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rg.ru/2012/08/10/reg-urfo/rubezh-final-anons.html.
  27. Никитина Ю. Перспективы эволюции ОДКБ и ШОС в сфере безопасности / Ю. Никитина // Обозреватель. – 2008. – № 2. – С. 54–62.
  28. Кирсанов Г.В. Шанхайская организация сотрудничества: правовые аспекты региональных антитеррористических институтов / Г.В. Кирсанов // Журнал российского права. – 2004. – № 3. С.129–137.
  29. Ляхов Е.Г., Ляхов Д.Е. Международные институциональные контртеррористические системы: Учебное пособие / Е.Г. Ляхов, Д.Е. Ляхов. – М.: Московский университет МВД России, 2004. – 91 с.
  30. Павловский В.В. ШОС: борьба с терроризмом. Основные тенденции развития / В.В. Павловский // Закон и право. – 2006. – № 3. – С.3–5.
  31. Об участии делегации ИК РАТС ШОС в Сборе руководящего состава антитеррористических подразделений органов безопасности и специальных служб государств-участников СНГ и АТУ «Донбасс – Антитеррор – 2011» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ecrats.com/ru/rats_activity/counterterrorist_trainings/2285.
  32. Об участии делегации ИК РАТС ШОС в совместном антитеррористическом учение компетентных органов государств-членов ШОС «Восток – Антитеррор – 2012» // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ecrats.com/ru/rats_activity/counterterrorist_trainings/2368.
  33. Об участии делегации ИК РАТС ШОС в совместном антитеррористическом учение вооруженных сил государств-членов ШОС «Мирная – миссия – 2012 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ecrats.com/ru/rats_activity/counterterrorist_trainings/2377


Все статьи автора «Glazov Oleksii»


© Если вы обнаружили нарушение авторских или смежных прав, пожалуйста, незамедлительно сообщите нам об этом по электронной почте или через форму обратной связи.

Связь с автором (комментарии/рецензии к статье)

Оставить комментарий

Вы должны авторизоваться, чтобы оставить комментарий.

Если Вы еще не зарегистрированы на сайте, то Вам необходимо зарегистрироваться: